Меню сайту
  • Головна
  • Інформація про сайт
  • Форум
  • Реєстрація
  • Фотоальбоми
  • Відео із села Горошівці
  • Онлайн ігри
  • Телебачення онлайн
  • Зв'язатися з нами
  • Категорії
  • Загальне
  • Горошівчанка
  • Цікаві місця нашого краю
  • Заставна. Заставнівщина. Історія нашого краю.
  • Українські свята та звичаї
  • Історія села Горошівці
  • Достоїнства села Горошівці
  • Новини України та світу
  • Легенди села Горошівці
  • Традиції,звичаї,обряди села Горошівці
  • Славетні земляки
  • Пісні нашого села
  • Наше опитування
    Як Вам новий дизайн
    Всього відповідей: 147
    Погода в Горошівцях
    Погода в Україні
    Головна » 2009 » Травень » 5 » Заставнівщина.Історія нашого краю.
    23:41
    Заставнівщина.Історія нашого краю.
    Історія краю. Археологічні дослідження.
    У період палеоліту виникають перші зразки первісного мистецтва. Найбільш значним витвором мистецтва первісної людини є наскельний розпис у печері неподалік с. Баламутівка. Тут, до недавного часу, на стінах невеликого гроту зберігались зображення тварин, рослин, різних магічних знаків, фантастичних звірів тощо. На особливу увагу заслуговує досить реалістично виконане зображення мисливця з луком.
    Неолітичну стоянку 9-6 тисячоліття до н.е знайдено у Василеві. В кінці неоліту, на початку 4 тисячоліття до н.е. територія району знаходится в ореалі культури стрічкової кераміки. Залишки його поселень цієї культури досліджувались у Василеві, Звинячині, та Мартинівці (біля Вікна).
    Знахідки трипільської культури.
    В період енеоліту (2-га половина 4-3 тисячоліття до н.е.), предсталений трипільською культурою в селах Бабин, Онут, Прелипче, Шубранець.
    У пізній період існування трипільської культури (2-га половина З тисячоліття до н.е.) посилюється роль скотарства, відбувається поступовий занепад культури. Зникають великі наземні житла, замість них з'являються невеликі напівземлянки, розмальований посуд змінюється значенням з прокресленим орнаментом або відбитком шнура. На території району пам'ятки пізнього трипілля знайдені в Миткові, Звинячені і Товтрах.
    В середньобронзовий період (15-12 століття до н.е.) в регіоні проживало населення, яке залишило археологічні пам'ятки комарівської культури (від с. Комарів Івано-Франківської обл., де вперше виявлені пам'ятки цієї культури). За характером господарства племена цієї культури належали до землеробсько-скотарських. На території Заставнівщини залишки цієї культури виявлені в Онуті.
    У перших століттях 1 тисячоліття до н.е. на заході Заставнівщини поширюється голігратська культура (фракійська гольфштат культура). Вона представлена горщиками, селищами і могильниками. Для городищ цієї культури характерні великі земляні вали та глибокі рови. У скіфський період тут жили скіфи-орачі. Пам'ятниками цього періоду є поховання в курганах з пам'ятними плитами, знайдених у Горішніх Ширівцях і у Вікні. У 3-4 століттях н.е. на території району виділяються дві археологічні культури - черняхівська та карпатських курганів. До найбільш вивчених пам'яток черняхівської культури належать поселення у Звинячці та Добринівцях.
    Найдавніші слов'янські поселення і утворення Київської Русі.
    Найдавніші слов'янські поселення 1-2 століття нашої ери знайдені на Заставнівщині та усіх районах Чернівецької області і по всій Україні.
    Перші звістки про слов'ян маємо від Плінія-старшого, Таціта і Птолемея, які називають їх венедами. 1
    За прабатьківщину слов'ян загальновважається територія від Вісли і Карпат до Дону. На підставі праць багатьох вчених М.Грушевського, Л.Л.Нідерле, і И.Аснера доведено, що територія Заставнівщини спочатку входила до складу просторів, заселених слов'янами; даний факт, який дає право твердити, що автохтоном Заставнівщини і Буковини було тільки слов'янське, а не якесь інше населення.
    У спокійному на історичні події періоді від Антської до Київської держави - 7-9 ст. н.е. на території сучасної Української держави жили такі українські племена: поляни, деревляни, сіверяни, дуліби, хорвати, уличі, і тиверці (зберігаються в наші дні в селі Мосорівка і в Заставні прізвище Дулеба від дулібів) (М. Гнеп).
    1 - українське плем'я, що заселювало теперішню Заставнівщину, Буковину, Бессарабію та частину Волощини з центром на Дністрі звалося тиверцями.. Згадуючи про тиверців, що сиділи по Дністру до моря київський літописець додає: "Суть гради їх і до сего дня" 2 .Тиверці - від іранської назви Дністра - Тивр, що означало "швидкий", межували на сході з уличами і полянами, на півночі з древлянами і білими хорватами, на заході (з кінця 9-го століття) з уграми, а на півдні з предками волохів і болгар.
    Із згаданих племен, коли вони об'єдналися, утворився український народ. В 2-ій половині 8-го століття поляни заснували державу - Русь, із столицею в граді Києві (звідци назва- Київська Русь). Завдяки торгівлі, землеробстві, ремесла, держава полян почала посилюватись. Згодом, до Київської Русі були об'єднані всі українські племена в одну державу, з прилученням тиверців до Києва, Буковина увійшла до складу української княжої держави, і стала її складовою частиною у 10-11 ст. З 2-ої половини 11-го століття до Теребовлянського князівства 3 .
    3 - Повість временних лєт, Москва - Ленінград, 1950р. ст. 14
    1 - Полноє собраніє русских летописей (ПСРЛ), том 1, Лаврентієвський
    літопис, Санкт-Петербург, 1924р.

    Саме в часи розквіту Теребовлянського князівства князь Василько будує на Дністрі сильну дерев'яноземельну фортецю біля селища, яке вже існувало з початку 11-го століття, на мисі, де притока Серет впадає в Дністер. Поступово укріплений двір перетворився у дитинець, а селище - в посад. Поблизу міста з'явилися феодальні двори (городище Хом і монастир, на північному заході від села), на території посаду було збудовано міський кафедральний собор. Тут же виникли гончарні майстерні. Закріпившись у Василеві, князі взяли під свій контроль торговий шлях по Дністру, і поширили свою владу на інші поселення, що були розташовані між Дністром і Прутом. На Пруті - Ленківське городище, що дало початок Чернівцям, на Дністрі, окрім Василева - Хотин, Бакота, Кучелмін і Плав. Дністер був тоді найважливішим торговим шляхом з Чорного моря до західних країн. На цьому важливому торговому шляху порт Василів продовжував розбудовуватись. Цю думку підтвердив ще наприкінці 19-го століття (1899-1900рр.) професор Чернівецького університету Раймунд Фрідріх Кайндль, який встановив місце цього порту і довів, що тут було збудовано багато церков. В 1948р. у Василеві розпочала розвідки експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, очолювана Борисом
    Тимощуком, яка виявила тут дуже цінні археологічні пам'ятки, які до цього зустрічалися лише в Галичі.
    Якщо Б. Тимощук, який досліджував Василів, і упродовж декількох років провадив тут археологічні дослідження і дотримувався дати заснування м. Василева - 1230р., за літописом, то кандитати історичних наук С. Пивоваров і І. Чеховський, дослідивши знаки Рюриковичів із Василева, науково довели, що Василів засновано на сто років раніше, тобто 1130р.
    Найбільшого розвитку Галицька держава досягнула за Ярослава Осмомисла, який князював з 1153р. по 1187р. За час князювання Ярослава, Галич став визначною столицею на сході Європи, а Василів - важливим торговим і культурним центром на Дністрі. У час монголо-татарської навали, в 1241р. цей шлях занепав, і разом з ним занепадає Василів, який поступово перетворився на звичайне село.
    Татарський гніт приніс на Українські землі велике розорення на цілі століття. Цей гніт затримав розвиток ремесла і торгово-грошового господарства, землеробства і культури.
    Наш краянин, Аркадій Жуковський - професор Парижського університету пише, що Шипинська земля (назва від с. Шипинці) спочатку існувала як частина Галицького князівства. Після занепаду Галицько- Волинської держави (1340-1349рр.) вона була незалежною, а з 1349р. визнала зверхність Польщі, зберігаючи автономію. Ця залежність була не досить уточнена, і Шепинська земля існувала при самоуправі. В кінці 14-го століття частина її підпадає під Молдавію, але боротьба за неї триває ціле 15-те століття між Польщею і Молдавією, щоб остаточно в 1499р. ця земля повністю відійшла до Молдавії, і перестала існувати, як окрема одиниця.
    Історичні згадки про існування Шипинської землі знаходяться в документах з вересня 1436р. і 1444р. опубліковані у В. Уляницького "Матеріали для історії взаємних відносин Росії, Польщі, Молдавії, Валахії і Туреччини в 14-му, 15-му столітті Москва 1887р. том 3.
    Правителі Молдавії, які носили давньо-українські титули бояр, воєвод забезпечували незалежність князівства, використовуючи суперечності між сусідніми великими державами.
    Найбільший розквіт Молдавії припадає на 15-те століття за часів правління О. Доброго (1401-1433рр.) та Стефана Великого (1457-1504рр.)
    Для зміцнення зв'язків з Україною Стефан одружився з київською княгинею Євдокиєю. Всі державні грамоти писались давньоукраїнською мовою. За це його любив український народ, і складав про нього пісні, наприклад: "Дунаю-дунаю, чом смутен течеш?"
    В часи правління сина Стефана, Богдана III було визнано і підписано протекторат Туреччини над Молдавією.
    Всі молдавські господарі платили велику данину Туреччині, Польщі і Угорщині. Богдан III платив 8тис. злотих, Петро Рариш - 125тис. злотих. Крім податків султану і його придворним потрібно було надсилати щедрі подарунки грішми, хутрами, кіньми.
    Рятуючись від податків і грабежів кріпаки масово втікали в світ за очі. У краї ж спостерігався економічний застій, який на рубежі 17-го, 18-го століття перейшов у занепад. На допомогу буковинському населенню в боротьбі проти турецького гніту активно виступає нова військово- політична сила - українське козацтво. Козаки, на чолі з отаманом І. Сверчевським героїчно боролися проти турків пліч-о-пліч з ополченцями Буковини, який очолював Єремія Могила, дятько митрополита П. Могилиі 1 козацькі походи за Дністер не припинялися з другої половини 16-го, і до кінця 18-го століть. Особливо серйозних втрат туркам і татарам завдали запорожці під проводом Г. Лободи і С. Наливайка в 1595р. Це дало змогу Є. Могилі за підтримки коронного гетьмана Я. Замойського зайняти престол Молдавського Князівства. Військо Замойського складалося переважно з українських козаків. Доті польсько-козацьке військо форсувало Дністер біля Колодрібки і стрімким маршем через Митків, Вікно, Погорилівку, Юрківці, Малий Кучерів дійшло до Чернівців. Загони Замойського оволоділи Сучавою, надавши можливість Є. Могилі поновити свою владу господаря.
    Пам'ять про походи українського козацтва і нині живе в буковинських селах у піснях, переказах і місцевих назвах, у яких домінує оспівування героїчної боротьби запорожського лицарства проти поневолювачів України. I - буковина, історичний нарис, Чернівці - Зелена Буковина 1998р., ст. 47
    Заставнівщина у складі Австрії

    Після окупації Буковини австрійськими військами у вересні 1774р., вже в жовтні цього ж року був визначений кордон, який проходив селами Онут, Чорний Потік, Добринівці, Колінківці, аж до Новоселиці. Молдавський господар Григорій Діка заявив туркам протест, що вони віддали Буковину Австрії, Діку викликали в Стамбул, і там йому відтяли голову.
    Перехід з-під володіння Османської імперії до складу Австрії мав велике прогресивне значення для Буковини. За своїм економічним і культурним розвитком Австрія стояла далеко попереду Туреччини, українське населення Буковини і Заставнівщини ,яке ще з княжої доби становило тут більшість дістало змогу об'єднатися у межах однієї держави з українцями Галичини та Закарпаття, й успішно стримувати денаціоналізаторські процеси, зберегти себе, як етнічне ціле. Створилися сприятливі умови для ширших зв'язків з цивілізованими єропейськими країнами. Приєднання Буковини до Австрії сприяло тому, що тут на сто років припинилися воєнні дії різних воюючих країн, які раніше завдавали краєві великих руїн та людських жертв.
    В умовах мирного часу з 1775р. по 1910р. населення краю зросло в II разів, згідно декрету від 14 березня 1787р. було впорядковано стан шляхти на Буковині, і надано право буковинським боярам і єпископові засідати разом з польськими панами в Галицькому сеймі у Львові. Як бачимо, згідно згаданого декрету боярські і поміщицькі землі залишалися недоторканими, бояри, барони здавали їх в оренду Ромашканам, Вар- тарасевичам, Корнам та іншим. Поміщики-орендарі збільшували повинності кріпаків. У відповідь на нові утиски селяни Буковини повставали, а коли Олекса Довбуш ішов через Дністер у Мельницю- подільську, селяни Заставнівщини приєднувались до його загонів . В наслідок революції 1848-1849рр. і відповідних реформ, на Буковині було скасовано панщину, але аграрна реформа не внесла значних змін у розподіл землі між поміщиками і селянами. Поміщики повністю зберегли свою власність. Селяни стали власниками лише колишніх рустикалбних наділів, реважно дрібних, і частково громадських угіддь. На середину 60-х років 19-го століття великим землевласникам Буковини належало 611 тис. га землі (59%) селянам - 417,5 тис. га (40%).
    В наслідок купівлі-продажу поміщицьке землеволодіння дещо скоротилося. Землеволодіння релігійного фонду залишалося без змін, тому що уряд забороняв цю землю продавати.
    Наприкінці 19-го, на початку 20-го століття відбувся певний прогрес у землеробстві, зросла врожайність с/господарських культур, збільшилась кількість великої рогатої худоби, овець і птиці. Великі рибні ставки були у Заставні - 104 га , у Веренчанці - 140 га . В більшості поміщицьких маєтків були ґуральні, які виробляли спирт з картоплі і зерна (Вікно, Добринівці, Горішні Ширівці, Шубранець, Веренчанка, Рипужинці, Дорошівці, Онут).
    В 1912р. у Кострижівці Маркус Фішер будує цукровий завод.
    1 - М.В. Шафран цитований твір, ст. 34, І. Роіек "Аи8§е\?аЬке Карііеі"
    Т8сЬєгпо\уіі2, 1890у.
    2 - Грабовецький В.В. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства
    16-го, 19-го століття, м. Львів, Львівський університет 1966р.
    У придністрянських селах Бабин, Кострижівка, Веренчанка, Василів, Онут, Юрківці, Чорний Потік були виявлені поклади алебастру - сировини для виготовлення гіпсу, найбільше виробництво було розгорнуто у Кострижівці.
    Необхідно відмітити велику працелюбність наших селян, які у вільний від польових робіт час займалися видобутком будівельного каменю, виготовляли з нього різні вироби - цокольні блоки для фундаментів, облицьовувальних і тротуарних плит для Чернівців (Бабин, Хрещатик, Прилипче). Сірий і чорний алебастр для виготовлення плит, якими оздоблювали великі зали резиденції буковинських митрополитів, заготовлених у Товтрах, Дорошівцях і Рипужинцях. Селяни Горішніх Ширівців, Васловівців, Боянчука виробляли млинові кам'яні колеса для домашніх жорен. Жінки в осінньо-зимовий період вишивали гарні сорочки, ткали полотно, рушники, килими. Про високий рівень домашніх виробів свідчити той факт, що цукрові вироби були преставлені на виставках у Чернівцях, Львові і Відні. Традиції ткацтва і вишивок продовжуються і досі. Вишиті сорочки і горбатки пацьорками і лелітками брідоцькими, вікнянськими і митківськими майстринями були відзначені преміями і грамотами на міжнародній виставці в Нью-Йорку 1938р. Велике значення в економічному житті Заставнеччини мала побудова в 1911р. залізниця від Веренчанки до Чунькова, Заставни, Юрківців, Погорилівки і Вікна довжиною 25км. Залізничним транспортом перевозили сільськогосподарську продукцію, будівельні матеріали і пасажирів.
    Майже у кожному селі на Заставнеччині було по декілька водяних млинів, наприклад у Брідку - 3, у Миткові - 2, у Чорному Потоці - 12. На початку 20-о століття в багатьох селах появились млини з двигунами внутрішнього згорання.
    Торгівлею на Заставнеччині займалися євреї, поляки і дуже малий відсоток українців. Основними предметами торгівлі місцевого походження залишалася продукція сільського господарства - зерно, худоба, м'ясо, шкіра, жир, молоко і молочна продукція. В кожносму селі були сепараторні молочарні. В район привозили промислові вироби з Чернівців, Львова, Відня, Богемії, Сілезії, Штирії. Привозили цв'яхи, серпи, коси, різні бавовняні вироби, а січкарні привозили з Чехії.
    Українське національне відродження Заставнівщини.
    Як відомо, від часу Шипинської автономії до другої половини 17-го ст., Молдавські правителі писали свої грамоти давньоукраїнською мовою, про що свідчать документи, які зберігаються у Чернівецькому обласному державному архіві. Михайло Грушевський писав, що Буковина належала до тих просторів, які були заселені слов'янами, що корінними жителями Буковини є тільки українці, які походять від слов'ян. Ще від княжої доби Буковина була складовою частиною Київської Руси-України. Українці Буковини зберегли рідну мову наближеною до київського і полтавського діалектів.
    Українська мова збереглася на Буковині в народних обрядах, звичаях та традиціях, незважаючи на те, що тривалий час Буковина була поневолена татарами, турками, поляками, уграми і волохами.
    Рівень шкільництва був дуже низький, навіть діти бояр не могли навчатись у Парижі, як Петро Могила. Більшість здобувала освіту у Острозі, у Львові та у Києві, окрім частини духовного стану, і деяких бояр, населення залишалось без освіти, і було неписьменним. Тільки з прилученням Буковини до Австрії, воно поступово входить у загальну освітню систему Австрійської держави. Національно-культурне відродження нашого краю, зокрема і України пов'язане з іменами Т. Шевченка, Ю. Федьковича та інших. Федькович писав під впливом Шевченка, і поширював твори Кобзаря на Буковині.
    Священники Буковини Є. Федорович, Т. Дронь, М. Галіп, з Брідка, вже обговорювали питання про заснування українського товариства. Цей проект залишався нездійсненим через те, що ніхто не хотів узяти керівництво на себе. Про наміри заснувати товариство знав Федькович, який писав 14-го серпня 1868р. до редакції "Правди": "...Ще вам уповім, що може заведеться у Чернівцях товариство "Покрова" на опікунство Рущини Буковинської. Статути вже готові, ждемо лиш владики з Відня, може бути, що вашу "Правду" оберемо за орган наш, товариський..."
    Провідну роль в активізації українства Буковини відіграв владика Є. Гакман, маючи за мету боротися з волоською опозицією.
    Ще від княжих часів українці Буковини прагнули жити разом із українцями Галичини, Закарпаття та Наддніпрянщини. Це стало головним змістом громадського, культурного та політичного життя буковинців.
    С. Смаль-Стоцький у своїй праці "Буковинська Русь" переконливо довів, що саме Є. Гакман зробив останній поштовх до заснування українського товариства, доручивши цю справу Теоктистові Дроневі. Теоктист Дронь разом із гімназіальним професором І. Браником провели велику підготовчу роботу в основному серед священників та вчителів. Остаточне рішення про заснування товариства відбулося в селі Товтри, на весіллі дочки священника Георгія Дачинського - Аспазії та молодого священника з Дорошівців Євсія Андрійчука.
    "Гамір і весела розмова затихла, бо піднявся гість, архідиякон катедаральний Т. Дронь, щоби промовити до гостей. І лиця всіх стали поважними, бо архідиякон не говорив звичайної весільної бесіди, а вдарив у іншу струну, про яку ніхто ще до цього часу не вдаряв з русинів буковинських. Він вказав, що русини сплять, за себе не дбають, на коли волохи вже пробудились, і хотять стати єдиними панами в краю. Тому-то русини мусять об'єднатися в товариство і спільно працювати. Присутні згодились з словами Т.Дроня і тоді-то звернувся він до архієписького екзарха В. Продана, щоби той взяв провід в нарадах, над сим добрим ділом з словами: "Благослови, владико!". Продай трохи змагався, а нарешті поблагословив, тому день першого листопада 1868р. є пам'ятним для буковинських русинів, бо тут постановили присутні заснувати перше руське (українське) огнище культури на Буковині ("Руську Бесіду")
    С. Товтри розташоване за 3 км . на північ від Заставни. Вперше згадується в документах за 1551р. В Товтрах проживає понад 1,9 тис. чоловік. Історія села тісно пов'язана із соціально-культурним розвитком краю. Вже в першій половині 19-го століття в селі розпочав свою просвітительську діяльність автор першої збірки "Пісні, псалми або стихи з термологічними нотами" В.Ферлієвич. В. Ферлієвич народився 1.02.1783 в селі Мелішівці біля Сучави. Його батьки потрапили на Буковину з Галичини внаслідок гонінь на послідовників православної віри. З 1804р. по 1851р. працював священником у Товтрах. На свої кошти видав згадану збірку і безкоштовно розповсюдив її на Буковині. Фарлієвич був прекрасним господарем, виконував різноманітну працю в своєму господарстві і був прикладом для всіх товтричан.
    1875р. в Товтрах народився професор Теофіль Брензан.
    З Товтрів було багато січових стрільців, якими командував поручник Григорій Чарнецький.
    Активний діяч "Руської бесіди" був Теофіл Драчинський, який був священником у Товтрах з 1898р. по 1913р. В роки першої світової війни отець Теофіл з Омельяном Поповичем відновлюють у Відні газету "Буковина".
    В Товтрах народився Січковський Г.Є., заслужений артист України, соліст буковинського ансамблю пісні і танцю (1924-1998рр.). Тут же народився Ходоровський Г.І. (27.07.1938), він був надзвичайним і повноважним послом України в Індії, нині він професор Буковинської Медичної Академії, поет. Видав збірки: "Червона калина", "Мальви і чорнобривці".
    З 1958р. в Товтрах працював заслужений працівник культури України Вовчук Р.П. (193 8-1987рр.). Товтрівський ансамбль пісні і танцю, під керівництвом Вовчука, виступав у Москві та в Києві, у палаці культури "Україна".
    Розпочали запис бажаючих стати членами товариства, до якого увійшли: В. Продай, Теоктист Дронь, І. Браник, С. Воробкевич, М. Сахнович, В. Харенович, С. Мартинович, Єротей Федорович, Д. Прокопович та ін.
    14-го (26-го) січня 1869р. у Чернівцях відбулися установчі збори 1-го українського культурно-освітнього товариства "Руська Бесіда", яке 10 років очолював проповідник катедри В. Продай.
    Про ці пропам'ятні збори так згадував протоєрей Оропко: "Була тоді велика заметіль і студінь. їхали ми саньми без перерви 13 годин. Та не жаль мені мого труду. Всі русини, яких я лишені коли видів, були тут зібрані, на перших кріслах професор богослов'я Николай Гакман - брат владики, совітники Консисторський Василь Іллясевич і Михайло Коморошан. архімандрит Ілліуц, ректор духовної семінарії О. Філіпович, директор Марек, протоєрей Семака, пан Микулич, панотців, яких 60, всіх учасників разом - біля 200 душ самої інтелігенції, усі знані патріоти. Продай своєю промовою до глибини душі зворушив наші серця, також слова Прокоповича, Сахновича, і С. Воробкевича дуже, заохочували освідомлювати русинів Буковини. Ми свято постановили держати одну руку між собою з іншими австійськими русинами."
    "Руська Бесіда" неухильно проводила лінію на розширення вживання української мови в школах, добивалася, щоб в українських місцевостях посади учителів займали ті, хто володіє українською мовою. Вимагала відкриття українських гімназій, та розширення кафедри української мови і літератури на філософському факультеті Університету, займалася виданням українських підручників, для шкіл, художньої та науково-популярної літератури.
    Члени "Руської Бесіди" і "Руської Правди" активно протиставляли проявам румунізації, добиваючись справедливого вирішення проблем міжнацональних стосунків.
    На товариство "Руська Бесіда" шкідливо впливав російський консул у Чернівцях, який давав фінансову допомогу "Руській Бесіді" і деяким членам, і такими діями шкодив українцям, які не сприймали москофільства
    1884р. з'являється ціла плеяда молодих талановитих громадських діячів, політиків, просвітителів, зокрема таких, як О. Попович (дитинство провів у Мосорівці, де його батько був священником), Єротей і Юстин Пігуляки, Єротея Пігуляка було обрано головою "Руської Бесіди". З січня 1885р. почала виходити українська газета "Буковина", на посаду редактора було запрошено Ю. Федьковича.
    "Руська Бесіда" починає видавати "Бібліотеку для молоді", з 1885, під редакцією О. Поповича.
    "Молодість - будущність народу! Яка молодь, таке буде й те покоління, яке має заступити своїх батьків, коли ми її добре виховаємо, коли в ній розбудимо любов до свого рідного, до своєї батьківщини - України, коли рзширимо її світогляд, коли навчимо її бути працьовитою, ощадною, чесною і згідною в загальних справах, то спокійно зможемо колись зійти з цього світа, бо будемо мати певність, що наші діти не зведуться на нінащо, не знівечать здобутків батьків своїх, а будуть щиро дбати про нарід і про себе.". В році 1891 ця бібліотека носила назву "Ластівка".
    Категорія: Заставна.Заставнівщина.Історія нашого краю. | Переглядів: 4471 | Додав: Tualon | Рейтинг: 3.3/3
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Профіль
    Вітаю:
    Гість (Гість)

    Гість, ми раді вас тут бачити! Будь-ласка зареєструйтесь абоавторизуйтесь!
    Приєднуйтесь до нас
    Нас вже "!"
    ===================
    Список користувачів
    Пошук
    Чат
    Друзі сайту
    Статистика


    Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
    Сайт та дизайн розробив Гнідий Святослав (CluBBeR aka SvB) © 2017
    Хостинг від uCoz