Історія народної вишивки в Україні сягає корінням в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.
        Вишивка— один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

      Основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо.

      Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві.

Горошівська вишивка

         Вишивка-це чудове народне мистецтво збереглося в селі Горошівці до теперішніх часів.
        З глибини віків від матері до дочки передавалося мистецтво вишивання,кожна родина мала свої
тільки їй властиві узори,символи. Ще до недавніх часів домашня скриня була найцікавішим предметом у хаті, де зберігалися вишиті рушники, горботки, крайки,боярки,ясики, буковинські сорочки... З плином часу вийшли із вжитку скрині,поступившись місцем більш модним-шкафам, меблевим куткам,то-що,але хвала нашим бабусям і матерям мистецтво вишивання збереглося у кращих його традиціях. Горошівські дівчата і газдині вишивали у всі часи, створювали щось своє притаманне тільки для нашої місцевості. Кожна дівчина в селі має вишиту цятками(бісером) сорочку,горботку.А чого вартий горошівський мунтян оздоблений хутром. Збереглися такі весільні традиції: наречена з вишитою тайстрою в національному одязі запрошує гостей на весілля, іде по барвінок для вінка.Обряд вінчання в церкві теж відбувається в національному одязі.  

Горошiвський одяг

Сучасний стилізований одяг юної горошівчанки.

     Активну участь в усіх виставках приймає жителька с.Горошівці,учасниця ансаблю ''Горошівчанка'' Доскальчук Василина Василівна 1933 року народження.
   В вишитих сорочках та горботках, які вишивала Василина Василівна,учасники художньої самодіяльності,а в основному учасники народного ансамблю ''Горошівчанка'' неодноразово приймали участь в концертах на місцевій, районній, обласній та між-регіональній сценах, а також на сценах м.Києва та за кордоном.